негативна відповідь

1. n

1) негативна відповідь; незгода

2) відмова, відхилення

3) негативне ставлення; негативна сторона (риса)

4) недолік, мінус; негативний факт

5) негативний тип (герой)

6) заборона, вето

7) негативний результат голосування (референдуму тощо)

8) грам. заперечна частка, заперечення; заперечна форма; заперечне речення

9) мат. від'ємна величина

10) ел. катод, негативний полюс; фот. негатив

2. adj

1) негативний; заперечний; від'ємний

2) безрезультатний

3) нігілістичний; песимістичний; що (огульно) заперечує

3. v

1) робити марним; зводити нанівець; нейтралізувати

2) відхиляти, відкидати; спростовувати; заперечувати

3) забалотувати

4) амер. накладати вето; не затверджувати; скасовувати, відміняти

* * *

1) негативна відповідь; незгода; відмова, відхилення

2) принцип або положення, виражені в заперечній формі

3) негативна риса, сторона; недолік, мінус; негативний факт

4) icт. заборона, вето

5) гpaм. заперечення, заперечна частка; заперечне речення

6) мaт. негативна величина

7) eл. негативний полюс, катод

8) фoтo негатив

9) ні; не так; невірно (особл. у розмові по телефону)

1) негативний

2) негативний, безрезультатний

3) невиразний, безбарвний; негативний, поганий

4) негативний, нігілістичний; песимістичний, який ( огульно) заперечує

5) фoтo негативний, зворотний ( про зображення)

6) мeд. резус-негативний ( Rh-negative)

1) робити марним; зводити нанівець; нейтралізувати

2) відхиляти шляхом голосування (резолюцію, кандидатуру); забалотувати

3) aмep. накладати вето, заборону; не затверджувати; скасовувати

4) відхиляти, відкидати; спростовувати

I n

1. відповідь, заперечення

2. вирішення (питання тощо); відповідь, пояснення

- constructive answer конструктивна відповідь

- evasive answer ухильна відповідь

- favourable answer позитивна відповідь

- ready answer швидка відповідь

- vague answer невизначена відповідь

- answer in the affirmative позитивна/ стверджувальна відповідь

- answer in the negative негативна відповідь

- to find the answer to smth. вирішити якусь проблему; справитися з чимось

- to furnish an answer дати відповідь

- to get an answer отримати відповідь

- to give an answer відповідати

- to have an answer отримати відповідь

- to receive an answer отримати відповідь

- in answer to smth. у відповідь на щось

II v

1) негативна відповідь; незгода; відмова, відхилення

2) принцип або положення, виражені в заперечній формі

3) негативна риса, сторона; недолік, мінус; негативний факт

4) icт. заборона, вето

5) гpaм. заперечення, заперечна частка; заперечне речення

6) мaт. негативна величина

7) eл. негативний полюс, катод

8) фoтo негатив

9) ні; не так; невірно (особл. у розмові по телефону)

1) негативний

2) негативний, безрезультатний

3) невиразний, безбарвний; негативний, поганий

4) негативний, нігілістичний; песимістичний, який ( огульно) заперечує

5) фoтo негативний, зворотний ( про зображення)

6) мeд. резус-негативний ( Rh-negative)

1) робити марним; зводити нанівець; нейтралізувати

2) відхиляти шляхом голосування (резолюцію, кандидатуру); забалотувати

3) aмep. накладати вето, заборону; не затверджувати; скасовувати

4) відхиляти, відкидати; спростовувати

1. n

1) негативна відповідь

2) голос «проти»

3) відмова, заборона

2. adv

1) навіть; більше того; мало того

2) ні

* * *

незадовільний, (устар.) незадовольняючий; (отрицательный) негативний. [Незадовільний хід осінньої сівби (Пр. Правда)]. -ный ответ - а) незадовільна відповідь; б) (отрицательный) негативна відповідь. Работа -на - робота незадовільна, робота не задовольняє.

* * *

1) заперечний, заперечливий, відмовний, відкидний, (негативный) негативний. -ный ответ - заперечна, відмовна (негативна) відповідь. -ное предложение, грам. - заперечне речення;

2) мат. - від'ємний, негативний. -ная величина - від'ємна величина. -ное электричество - від'ємна електричність.

* * *

1) негати́вний; ( заключающий отрицание) запере́чний, запере́чливий

2) грам. запере́чний

3) мат. від'є́мний

4) физ. негати́вний

1. відповідь

2. реакція, реагування, відгук

3. військ. контрудар, удар у відповідь

- controlled response військ. контрольований удар у відповідь

- graduated response військ. "градуйований удар", ескалація конфлікту

- limited response військ. обмежені дії у відповідь

- negative response негативний відгук, негативна реакція

- nuclear response відповідь ядерною зброєю

- responses to President's message реакція (газет) на послання президента

- unified response to smth. єдина реакція/ відповідь на щось

- to elicit response from smbd. отримати відповідь/ відгук від когось

НАУКОВО-ДОСЛІДНА ПРОГРАМА - ключова концепція методології науки Лакатоса. Н.-д.п. являє собою зв'язну послідовність теорій, кожна з яких виникає з попередньої внаслідок приєднання до неї будь-якої допоміжної гіпотези. У розвитку кожної Н.-д.п. виникають дві стадії: прогресивна і регресивна. На першій стадії теоретичний ріст Н.-д.п., випереджаючи практику експериментальних досліджень, передбачає відкриття раніше не відомих емпіричних фактів Н. а другій - теоретичні пояснення відстають від згаданої практики. У контексті цієї методології історія науки постає як процес виникнення, розвитку й агоністики альтернативних Н.-д.п. Найважливішим структурним елементом кожної Н.-д.п. є її "тверде ядро", тобто сімейство найбільш сталих фундаментальних припущень, які збереглися без змін у всіх її теоріях. Безперервний процес зміни теорій у Н.-д.п. регулюється двома нормативними евристиками. Перша евристика відповідає на питання про те, якому шляху дослідження учений може віддати перевагу ("позитивна евристика"). Друга - яких шляхів слід уникати ("негативна евристика"). Зокрема, "негативна евристика рекомендує вченому не застосовувати до Н.-д.п. правило modus tollens у ситуаціях, коли вона зустрічається з контрприкладами та аномаліями. У таких ситуаціях "негативна евристика" пропонує використовувати допоміжні гіпотези, які створюють своєрідний "запобіжний пояс" навколо "твердого ядра" Н.-д.п. У ситуаціях зіткнення з контрприкладами та аномаліями модифікуватися або відбраковуватися повинні лише гіпотези цього "запобіжного поясу". У "позитивної евристики" функції інші. Вона пропонує досліднику: а) способи видозмінювання або узагальнення версій Н.-д.п., які спростовуються; б) стратегії модифікації або уточнення "запобіжного поясу"; в) методи конструювання моделей з більш широкою сферою застосування. Методологія Н.-д.п Л. акатоса виявилася ефективною у дослідженні лише деяких періодів історії науки.

ДЕМОКРАТІЯ - тип держави або політичної системи управління, що ґрунтується на принципі народовладдя. Поняття "Д." змінювалося історично; у сучасних політичних концепціях його тлумачення також мають значні відмінності. Ці відмінності зазвичай пов'язані з відповіддю на два чільні питання: а) що позначають словом "народ"?; б) у який спосіб "народ" здійснює самоврядування? Вперше термін "Д." був уведений в обіг в Афінах у V ст. до н. е. Словом "народ" ("demos") тоді позначали частину дорослого населення міста-держави (поліса), яке мало право брати безпосередню участь в обговоренні питань, що стосувалися життя міста-держави (цієї участі були позбавлені раби, жінки та люди, що у будь-якому поколінні переселилися у місто-державу). Розмежування на загальні (суспільні, політичні) питання і такі, у розв'язанні яких особа має діяти, виходячи з особистого рішення, стало однією з важливих ознак демократії. Розуміння Д. як безпосередньої участі громадян у розв'язанні спільних справ (а це вимагало, щоб територія держави була невеликою) є характерним для Руссо. Одначе поява в Європі національної держави супроводжувалася тим, що поняття народу стало поняттям нації, а великі територіальні розміри новочасних держав зробили неможливою безпосередню участь великого загалу людей в управлінні. Внаслідок цих змін Д. набуває ознак "представницької". Цей новий тип Д. став предметом аналізу та різноманітних оцінок - позитивних, скептичних та різко негативних. На противагу переважно оптимістичній оцінці представницької Д. в ліберальній політико-філософській традиції, консервативна традиція наголошувала на таких її вадах, як індивідуалізм, утилітаризм, просвітницький конструктивізм (див. консерватизм). Різко негативна оцінка Д. була притаманна соціальній філософії марксизму, який вважав будь-яку державу знаряддям класового гноблення Н. егативно оцінювали представницьку Д. також прихильники анархізму, оскільки вважали, що за фасадом такої Д. приховане всевладдя бюрократичного централізму. Скептична оцінка представницької Д. характерна також для елітарних концепцій. Прихильники цих концепцій вважають, що вибір представників народу контролюється елітою або елітами - політичними, військовими, економічними, культурними тощо (див. еліта). Починаючи з серед. XIX ст. на Заході почав установлюватися сучасний тип Д., засад ничими прикметами якого є інституційний та ідеологічний плюралізм (вільне змагання різних політичних ідеологій). Суть інституційного плюралізму полягає у фактичному існуванні та узаконенні різноманітних асоціацій та автономних організацій. До останніх, окрім політичних (політичні партії, лобістські групи та інші групи тиску, незалежні центри політичного аналізу та політичної інформації тощо) належать також профспілки, автономні освітні, культурні, гуманітарні та ін. організаційні утворення. Той факт, що інститут представницької Д. різко зменшив число громадян, здатних брати безпосередню участь у виробленні та прийнятті політичних рішень, спонукав до появи ідеї (та відповідної практики), відомої під назвою "Д. участі". Суть цього різновиду Д. полягає в орієнтації на те, щоб якомога більше рішень, в тім числі політичних, приймалося не централізовано (на верхніх щаблях державної влади), а внизу, на рівні місцевих та інших організацій; практика "Д. участі" включає також проведення різного роду опитувань та референдумів. Поняття "Д. участі" близьке до поняття т. зв. "прямої Д.", для якої характерними є акції "прямої дії" (страйки, вияви громадянської непокори тощо). Одним із напрямів поглиблення Д. деякі політичні філософи вважають "економічну Д.": збільшення участі працівників в управлінні підприємствами. Проте, як показав досвід (зокрема в колишній комуністичній Югославії), збільшення такої участі зазвичай не сприяє економічній ефективності. Історія розвитку суспільства засвідчує, що Д. сама по собі не є ідеальним засобом, що розв'язує всі проблеми (соціальні, політичні, управлінські та ін.). Вона доконечно потребує існування відповідних культурних, економічних та соціальних передумов. Це було відомо ще Аристотелю, який у "Політиці" показав, що наслідки демократичного управління залежать від того, з якою саме Д. в кожному окремому випадку ми маємо справу. Сучасна Д. спроможна виявляти свої переваги за відповідного рівня загальної культури суспільства, відносно високого рівня добробуту та наявності широкого середнього класу. Вона передбачає високий рівень здатності людей до самоконтролю, виконання своїх громадянських обов'язків, до розумного поєднання індивідуальних та групових інтересів з інтересами інших людей та суспільних верств, отже, зрештою, до забезпечення спільного добробуту. Цими здатностями повинні насамперед володіти представники політичної еліти. Якщо ця умова не зреалізована, то Д. може зазнавати змін або у бік бюрократичної централізації або диктатури В. ірогідність такого повороту зростає в міру того, як Д. перетворюється на прикриття безвладдя та хаосу. Чим менше люди здатні до самоконтролю, тим більшої ваги набуває зовнішній контроль над їхньою поведінкою. Це фундаментальний закон суспільного життя О. тже, міра свободи в сучасних суспільствах прямо залежить від того, наскільки самі люди шанують моральні та правові цінності. Сучасна укр. Д. також має серйозні вади, найглибшою причиною яких є стан масової свідомості, успадкований від комуністичного минулого. Саме це дозволило колишній комуністичній номенклатурі зберегти впливові позиції в економічних та владних структурах, що призвело до формування посткомуністичної неономенклатури і, як наслідок цього, до гіпертрофії бюрократичних структур та регламентацій.

1) тех. мертвий хід

2) ав. ковзання (гвинта)

3) тех. зазор, люфт

4) удар-відповідь

* * *

1) несподіваний сильний рух назад

2) удар у відповідь; негативна реакція

3) тex. мертвий хід; aв. ковзання ( гвинта)

4) тex. зазор, люфт

ІСТОРІЯ ДІАЛЕКТИКИ - складова частина історії філософії. Найбільш розвинутою і цілком свідомою І.д. постає в європейській історії філософії. Діалектика відображає рухливий, динамічний спосіб життя. Тому навіть в Європі в застійні Середні віки вона відсутня і характеризує лише античність і Новий час Р. озвиток діалектики визначається розвитком філософії взагалі. Основних етапів останньої три: на першому переважає філософія пізнання, свідомості, розуму В. ін триває від античності до класичної нім. філософії включно. Відтоді починається другий етап - зближення духа з дійсністю, практичною позитивною діяльністю, на основі чого виникають позитивізм, марксизм, філософія життя В. 20-ті рр. XX ст. починається третій етап - філософії людини (філософська антропологія, екзистенціалізм, персоналізм тощо). На першому етапі бачимо дві всесвітньо-історичні форми діалектики - давньогрецьк. і нім. класичну. В першій наявні три її форми: стихійна натурфілософська діалектика (Геракліт, Піфагор, Емпедокл). Це - діалектика становлення, або діалектика мінливого, плинного світу явищ. Крайнім її виразом є релятивізм Кратила. Друга форма - діалектика як пошук істини засобом "питань - відповідей", маєвтика, діалог, звідки походить і сам термін "діалектика" (Сократ, сократичні діалоги Платона). Третя форма - логічна, або категоріальна діалектика як пізнання сутності речей (Платон, Аристотель, неоплатоніки Прокл, Порфирій, Ямвліх) Н. айбільш загальні здобутки античної діалектики - розкриття структури процесу становлення, єдності протилежностей, тріадичної будови світу. Перехідною є діалектика епохи Відродження (Кузанський, Бруно). Основний принцип тут - збіг протилежностей конечного і безконечного, мінімуму і максимуму (coinsidentia oppositorum). Цей принцип виник завдяки осмисленню досягнень математики, астрономії у поєднанні з протилежностями релігійного світогляду і з усвідомленням єдності земного і небесного світів. Специфіка нім. класичної філософії - в побудові систем діалектики, а не лише окремих ідей чи принципів, як було у попередників. Діалектика Канта викладена в його "Критиці чистого розуму" і концентрується у вченні про антиномії, суперечності, які позначають межі людського пізнання. Його діалектика негативна, це не теорія пізнання, а скоріше теорія незнання, його обмеженості. Позитивну діалектику розробив Фіхте в "Основах загального науковчення". Діалектика Фіхте - система суб'єкт-об'єктних відношень, одночасно пізнавальних і діяльнісних. Загальний зміст суб'єкта і об'єкта втілений у протилежних категоріях, об'єднання яких здійснюється за допомогою "синтетичного методу". Зовнішня форма методу подається структурою "тезис-антитезис-синтез". Поєднання змісту протилежних категорій робиться завдяки їх кількісній подільності. Шеллінг відкрив нову форму їх поєднання - взаємоперетворення протилежностей. Це був новий принцип діалектики, але загальної системи її він не створив. У філософії природи Шеллінг сформулював "всезагальний принцип полярності", а в філософії історії - діалектику свободи і необхідності, розбіжність цілей і результатів людської діяльності. Найбільш масштабна і глибока система діалектики втілена в "Науці логіки" Гегеля. Діалектика Гегеля - це філософська логіка, або система категорій, побудована діалектичним методом. Основні з них - буття, сутність, поняття. Рух категорій здійснюється від абстрактних до конкретних і виражає основні щаблі пізнання. Тому у вченні Гегеля має місце принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання. Свою логіку Гегель будував як узагальнення всієї історії європейської філософії і на цій підставі розробив принцип співпадання історичного і логічного. Діалектика Гегеля завершує і нім. класичну, і всю попередню філософію, тобто весь етап філософії пізнання. На другому етапі наявні декілька різновидів діалектики: діалектика марксизму з основною ідеєю про непримиренність, антагонізм протилежніх класів, з яких один знищується в ході революції; цей принцип переглянутий "реформізмом" (Бернштейн, Каутський та ін.) і замінений принципом співробітництва класів в еволюції суспільства; ленінізм, який посилив в теорії і на практиці силу і гостроту антагонізму, спрямувавши його, в особі держави, проти всіх класів, усього народу. В практично-духовній сфері значною є діалектика К'єркегора, вчення про несумісність протилежних стадій життя особистості: естетичної (чуттєвої) і моральної та релігійної, по яких здійснюється сходження духовного світу людини. Звідси принцип діалектики К'єркегора "або-або" ("Entweder-oder" - один з основних його творів). Практично-духовний зміст має і трагічна діалектика Ліберта - про остаточну нерозв'язність антиномії існуючого і належного (ідеалу) в історичному процесі. Навпаки, в "діалектиці відмінностей" Кроче обмежує саме поняття протилежності, як різновид поняття відмінності. В межах "філософії людини" помітними є три концепції діалектики: екзистенціальна діалектика Сартра; негативна діалектика Горкгаймера і Адорно. Найновіша її форма розробляється в останні роки в межах філософії ноосфери. Її ядро складають глобальні протиріччя, а основна проблема - проблема існування людини на землі.

1) несподіваний сильний рух назад

2) удар у відповідь; негативна реакція

3) тex. мертвий хід; aв. ковзання ( гвинта)

4) тex. зазор, люфт

I n негативна реакція, удар у відповідь

- white backlash "білий бумеранг", реакція білих расистів на права негрів

- to provoke a backlash against smth. викликати негативні дії у відповідь на щось

- there may be a backlash to this decision це рішення може викликати негативну реакцію

II v викликати негативну реакцію

негативний, заперечний, відмовний. -ный ответ - негативна (заперечна, відмовна) відповідь.

ДІАЛЕКТИКА МАТЕРІАЛІСТИЧНА - складова частина марксистської філософії, що має два різновиди - об'єктивну діалектику і суб'єктивну. Друга ґрунтується на першій. Основою Д. м. вважається наявність протилежностей у різних формах руху матерії (притягання і відштовхування в механіці, позитивна і негативна електрика в фізиці, поєднання і дисоціація атомів у хімії, спадкоємність і мінливість, асиміляція і деасиміляція в живій природі, боротьба класів у суспільстві). При цьому єдність і боротьба протилежностей розглядається як загальний закон діалектики, хоч боротьба у точному значенні слова притаманна лише живому, особливо людині. Природа як ціле розглядається в процесі розвитку, що відбувається згідно із законами Д.м. Антропогенез тлумачиться як перехід від природи до історії. Рушійну силу історії утворює боротьба класів, яка має свої ступені і втілюється у послідовності суспільно-економічних формацій Н. а кожній з них боротьба завершується перемогою "передового" класу і загибеллю або знищенням "реакційного". Кінцева мета людства - відсутність класових протилежностей, суспільна єдність і гармонія. Згідно із суб'єктивною діалектикою, як різновидом Д.м., категорії - це щаблі пізнання, які позначають відповідні етапи його історичного і логічного процесу (див. історичне і логічне). Основним принципом тут є єдність діалектики, логіки і теорії пізнання. Цей принцип, як і основний зміст суб'єктивної діалектики, марксизм перейняв від філософії Гегеля. Д. м. була наслідком критики ідеалістичної традиції в європейській філософії й особливо філософії Гегеля, а також відбивала той етап в історії Нового часу, який характеризувався загостренням класової боротьби (кін. XVIII - пер. пол. XIX ст.). В сучасній філософії протиріччя природи як такої стали другорядними. На перший план вийшли глобальні проблеми, найбільш загальні суперечності між людиною і природою З. мінила свій характер і соціальна діалектика - замість антагонізму та непримиренної боротьби класів більш продуктивними виявилися партнерство і співробітництво класів, станів, груп, осіб. Іншим стало і співвідношення суб'єктивного і об'єктивного у світовому процесі: оскільки наукове мислення і діяльність людства стали планетарними силами, їх вплив на дійсність видається однаково суттєвим, думка про первинність або вторинність цих факторів зберігає своє значення лише для проблем історичного генезису ідеального і духовного світу людини.